u/Patient-Fee-6219

Мені дуже потрібен погляд людей, які не знають ні мене, ні мого чоловіка. Я вже настільки багато про це думаю, що перестала розуміти, чи оцінюю ситуацію об’єктивно.

Для розуміння контексту ми молода сімʼя 7 років разом є дитина
Почалось з того що були на дні народженні в знайомих подякувавши, попрощавшись поїхали додому. Поки я вкладала дитину чоловік сказала що їде покатається на мотоцику «та їдь» сказала я без задньої думки бо не бачила в цьому нічого поганого тим більше що сказав буде за годину. Він поїхав до друзів які відпочивали святкувавши. Коли година пройшла ато і навіть більше я вже лягла спати бо година була вже пізня тут дзвонить чоловік питає чи зможу я завезти куму додому на шо я погодилась сказала «та без питань, приїдь подивись за дитиною я завезу». Він приїхав через 40 хв чомусь вже разом з кумою як тільки вона прийшла додому почала плакати що дома в неї батьки напились вона не хоче туди іти я відповіла «ну то переночуй в нас завтра про то поговоримо». На цьому ніч не закінчилась, поки ми збиралась задзвонив ще знайомий сказав що поламалась машина чи можем привезти трос так як чоловік випив вже а кума не вміє їздити ясно шо прийшлось мені, зібралась чоловік сказав що побуде вдома по пильнує малого поїхала, вернулась **мене не було хвилин 10 і тут починається найцікавіше:** заходжу до хати на кухні нікого хоча світло світиться «ну добре може малий встав пішов його колисати» подумала я та піднімалась до гори по дорозі зайшла ще в вітальню в якій світилось світло, нікого, піднімаюсь далі в спальню до дитини заходжу і нікого не бачу, тут вже в голову почало лізти неприємне і колюче. Спускаюсь знову на кухню дзвоню до чоловіка він бере трубку не одразу питаю « ти де» на що він каже «на кухні» почувши голос з гори в той час піднімаюсь по сходах і чую як відкриваються двері зовсім до іншої кімнати в якій він як мінімум ніколи не заходив. Бачу як перед ним на носочках вибігла кума сіла в вітальню як нічого і не було а чоловік виходить із тієї кімнати і дивиться на мене квадратними очима я в ступорі питаю «це що тільки шо було?» до слова я довіряла чоловікові ніколи не було ні поводів ні нічого в нас все було добре в плані довіри. Він в такому ж ступорі дивиться на мене відповідаючи
«нічого він просто сидів там і дивився за малим по відео няні» а кума…кума коли я спитавши де вона була та шо це тільки шо було, відповіла шо сиділа тут вона нічого не знає, чоловік в той час просто пішов на двір курити, а я почала з нею не дуже культурну бесіду в неї за 15 хвилин змінилось 4 версії того де вона була та що вона робила, остаточна це тощо вони все таки там сиділи та просто говорили про день народження. Тоді спустилась говорити до чоловіка, по його версії після минулий різних також сказав що сиділи говорили але про те як вона жалілась на свого хлопця і тепер головне питання чому говорили саме там? Раніше він ніколи в цю кімнату не заходив, чому двері були закриті? Чому світло було виключене? На це все відповідь була «не знаю, я сидів там чекав тебе,вона прийшла закрила за собою двері і почала жалітись на хлопця» питання чому зразу не вийшов коли я приїхала?( бо вікна виходять на парковку з якої мене чудово було б видно)чому не вийшов коли я ходила по хаті?( в нас всюди паркет по якому прекрасно чути як хтось ходить) на це все відповідь «я не чув та не бачив» **і тут курва головне питання як? Та що далі робити?** Бо всю ніч ми сварились головорили за це він клявся вибачався що нічого не було, сама ситуація як виглядає збоку не усвідомив а коли зрозумів було пізно. Я просто не знаю шо робити довіра зруйнована я не находжу собі місця постійно за то згадую та дорікаю йому не знаю чи зможу відпустити цю ситуацію, бо з одної сторони що якщо дійсно нічого не було раніше все ж було добре ніколи ніяких приводів чи натяків десь в глубині душі я сумніваюсь що він би на таке був здатен а з другої сторони бачачи як це все виглядає подумати повірити що нічого не було майже нереально.

Ось така історія, як за 10 хвилин зруйнувати все що будували 7 років.