u/PatientAd1926

Народ, питання до тих, хто зараз здебільшого сидить удома — через мобілізацію, обставини чи просто тому, що ви за життя домосіди.

Помітив за собою, що останнім часом стаю якимось занадто інтровертним, коло спілкування звужується, і стало просто цікаво.

Як ви взагалі спілкуєтесь із людьми? Чи вам вистачає повної самотності?

Де знаходите інтернет-друзів?

Чи використовуєте штучний інтелект просто щоб з кимось поговорити, розім'яти мізки чи обговорити свої думки?

Коротше, цікаво порівняти графіки. Останнім часом намагаюся оптимізувати свій ранок, щоб усе було чітко і дисципліновано (тренування, збори, робота), і стало цікаво, як це влаштовано в інших.

Розкажіть про свій ранковий раціон

Що у вас зазвичай на сніданок?

Скільки часу займає весь процес? Враховуючи і приготування, і саму трапезу.

Народ, ситуація така. Дуже хотів водити, прямо мріяв про це. Старався, вкалував, здав на права, купив тачку. Спочатку реально кайфував від процесу, а зараз — як відрізало.

Замість задоволення за кермом відчуваю якусь тривогу, а сама машина стала сприйматися як черговий головняк. Чесно кажучи, зараз душа набагато більше лежить до звичайного велосипеда — сів і поїхав куди очі дивляться, без зайвого напруження.

Колеги на роботі через це постійно підколюють, мовляв: "Нащо було купувати, щоб вона стояла?". І я от задумався...

Чи було у когось так, що ви досягали мети, а потім розуміли, що вона вам нафіг не здалася?

Наскільки це нормально для чоловіка - свідомо вибирати велік замість авто в 26 років?

Як боротися з цією тривогою за кермом, і чи варто взагалі себе ґвалтувати, якщо не пре?

Народ, звертаюся до тих, хто пише куди викладає свої розповіді, сюжети чи повноцінні історії?

Що вас взагалі штовхнуло в письменство? Це просто спосіб розвантажити мозок, бажання поділитися ідеєю чи мрія колись видати щось серйозне?

Чи є сенс щось публікувати, якщо попередньо це в мене більш як спосіб боротьби з тривожністю ?

Народ, є питання по роботі мозку. Зараз доводиться вчити просто нереальну кількість інформації, і я відчуваю, що пам’ять починає "сипатись". Те, що вивчив учора, сьогодні вже частково вилетіло з голови, та й з концентрацією останній час біда — постійно на щось відволікаюсь.

Коротше, хочеться якось підкрутити налаштування організму. Хто в темі, порадьте:

Що скажете про Пірацетам? Читав, що штука ніби робоча, але сам ні разу не пробував. Чи варто взагалі з ним заморочуватись?

Мікродозинг мухоморів. Багато хто зараз про це гуде, але я в цій темі не дуже шарю. Наскільки це взагалі безпечно і чи є реальний ефект для навчання, а не просто хайп?

Може, є якісь інші перевірені препарати чи вітаміни (ноотропи чи щось таке), щоб реально покращити пам'ять і фокус, а не просто гроші на вітер?

Тільки цікавить реальний досвід, а не теорія з гугла. Хто як розганяв свій котел, коли треба було вивчити купу всього в стислі терміни?

Народ, давайте чисто гіпотетично змоделюємо ситуацію. Уявіть, що ви можете вибрати будь-яку країну і будь-яке місто на планеті, де проживете все життя.

При цьому - житло вам дістається "на халяву" (держава дає, спадок, неважливо). Вам не треба паритися за оренду чи комуналку, єдине, на що треба реально заробляти — це їжа та якісь свої хобі.

Мені от цікаво:

Яку країну чи конкретне місто ви б обрали і чому саме туди? Що там такого, чого немає тут?

Чим би ви там займалися? Пішли б на звичайну роботу "руками", вчилися б на когось чи спробували б вивозити на фрілансі?

Як би ви там заробляли суто на проїдання? (Враховуючи, що дах над головою вже є і цей стрес знято).

Я от іноді думаю, чи змінилися б мої плани на навчання чи роботу, якби не треба було постійно думати про "базу" і виживання.

Що думаєте?

Народ, потребую поради або просто погляду зі сторони. Мені 26 років, за плечима вже є розлучення (не знаю, чи це важливо, але факт).

Зараз живу за суворим графіком: тренування, дисципліна, робота, навчання на вишку. Раніше думав, що моя робота - це назавжди, але зараз нудить від неї. Це важка фізична праця, бруд, і я розумію, що більше так не хочу.

Нещодавно зацікавився педагогікою та викладанням. Але є такий "тарган" у голові: з дитинства здавалося, що вчитель — це якось не для чоловіків, чи що... Хоча тягне саме туди.

Паралельно хочеться чимось зайнятися "для душі". Думав завести блог чи канал, а потім приходить думка: "Та кому воно нафіг треба? Кого ти там здивуєш?".

Дивлюся на знайомих: хтось у крипті, хтось в IT, усі мутять якісь схеми. Роблять якісь великі гроші. А мене потягнуло в духовність, у буддизм, у викладання. Відчуваю себе якось дивно на фоні інших.

Це взагалі нормально? У кого було щось подібне у цьому віці?

Як зрозуміти, куди рухатись, якщо старе вже не пре, а нове здається дивним?

Порадьте якесь цікаве хобі, щоб розвантажити голову, бо режим "робота-навчання-зал" починає потроху плавити мозок.

Чи варто взагалі лізти в блогерство, якщо ти не "успішний успіх", а звичайний роботяга, який шукає сенс життя?

Чи може якийсь канал завести в тг, а на яку тему? бо дуже багато що цікавить в одночас

Що взагалі зі мною відбувається? Це криза чи я просто нарешті почав думати своєю головою?

Народ, суть такова, мне 26 лет, ранее был женат ( не знаю насколько это важно)

Сейчас учусь, получаю вышку, паралельно работаю.

Ранее рассматривал свою работу как что то постоянное, но сейчас понимаю что эта сфера деятельности мне не интересна совсем и я хочу уйти из этой сферы ( в основном у меня грязная физическая работа)

Не так давно заинтересовала тема с преподаванием, педагогикой, но суть в том, что с детства всегда казалось что работа преподом, ну как то не для мужчин что ли ...

Паралельно хочеться чем то еще заниматься, но не знаю чем, может канал какой то завести, типо личный блог?!

А потом думаю ( кому оно нафиг нужно?)

Вообще я живу по своему собственному графику.

Тренировки, дисциплина, работа, потом учеба...

Но однозначно хочу что то менять в своей жизни, сперва работу, да и... Может кто оо посоветует хобби какое то интересное?

И что вообще со мной происходит?

Кстати так же не так давно заинтересовала тема буддизма.

Это тоже кажется странным, знакомые кто в крипту, кто в it а у меня шото, духовность какая то.. преподавание...

Может это у меня типо кризис какой то?

Сталкивался может кто то с подобным?

Народ, таке питання. Буває, в голові крутиться якась історія, сюжет або прикольні діалоги — прямо хочеться сісти і записати якийсь розповідь чи оповідання. Але потім приходить думка: «А нафіга?».

Зараз же ера штучного інтелекту — нейромережа за секунду накатає тобі будь-який сюжет. Та й взагалі, здається, що люди вже майже перестали читати довгі тексти, всім би відосики гортати.

Я не філософ і не професійний письменник, а звичайний роботяга. І от думаю: чи буде в сучасному світі комусь цікаво читати те, що написала проста людина зі своїми помилками та думками?

Чи це вже марна трата часу?

Як ви думаєте, чи є ще цінність у «живих» текстах від людей?

Чи ви б стали читати щось аматорське, якби історія була цікава?

Може, серед вас є ті, хто теж щось пише «в стіл» — як ви себе мотивуєте не закидати це діло?

Буває таке: читаєш сторінку тексту, наче все зрозуміло, а через 5 хвилин — у голові пусто, ніби й не бачив того в очі. Особливо, коли матеріал складний або нудний, а вивчити треба «на вчора».

Я зараз намагаюся впихнути в себе купу нової інфи, і відчуваю, що старі методи «прочитай три рази» взагалі не канають.

Цікавить ваш досвід:

Як ви вчите щось складне?

Є якісь реальні лайфхаки, щоб інфа не вилітала з голови через годину?

Народ, походу в мене зламався датчик насичення. Зловив себе на тому, що в мене взагалі немає почуття міри: можу спокійно за раз зжерти кілограм яблук, цілу пачку пельменів (800 г) або запекти майже кіло філе і прикінчити його за один присід. З кашами та макаронами та сама історія — порції по пів кіло залітають «на ізі».

Зараз намагаюся фіксити це вагами і читаю норми порцій, бо реально страшно за шлунок.

Власне, питання до вас:

- Які ваші середні порції в грамах? Скільки ви реально з’їдаєте за один обід, щоб наїстися, але не відчувати себе кулькою?

- Як ви взагалі розумієте, що наситились? Це приходить одразу чи треба почекати 20 хвилин?

- Хто ще стикався з таким «бездонним» апетитом? Як ви це лікували — силою волі, підрахунком калорій чи просто почали пити більше води?

Поділіться досвідом, бо здається, що я один такий «пилосмок». Що робити з цією ситуацією?