u/JoJo_250

Нам з чоловіком 26 та 29 років. І ми не можемо народити дитину. Я маю безпліддя. Ми тільки підходимо до того, щоб стартувати протоко екз.

До чого це я. Як радіти? Як просто жити своє життя як радять усі знавці? Не чекати, не сподіватися, не жити від аналізу до аналізу… перестала розуміти як це. Майже рік я в лікарнях постійний гість. Кількість пройдених обстежень годі уявити. Я радію за інших, звісно. Але з кожною вагітною подружкою або знайомою в мені щось розбивається. Я ходила в церкву, вішала іграшки на ялинку, приймала апельсини від вагітної подружки, пила з її кружки, купувала купу бадів з рекомендацій. І це все паралельно з лікарями, процедурами, стимуляціями. Я ніколи не вірила в такого роду речі. Але надія вона така. Мені просто хотілось поділитися своєю історією. Зрозуміти, що я не одна так це відчуваю. Так, мені себе шкода, дуже. Останнім часом це стало соромно наче… жаліти себе, особливо в материнстві та на шляху до нього.