u/nestilil

Всім привіт! Молодший брат активно споживає руській контент. Відео в ютубі в основному, більше ніде. Живемо ми в не в російськомовному місті, але до початку повномасштабної, дивитися руські відео та слухати їх музику було нормою.

Зараз я стараюсь хоть якось донести до молодшого брата що споживати їх контент краще не треба, пропоную альтернативу, але все проходить крізь вуха. Допоможіть, як допомогти брату споживати цього контенту меньше? Йому 7

.В мене є купу людей яких я називаю друзями. Але я постійно відчуваю себе самотньою та одинокою. Проблема в тому, що в мене дійсно немає нікого аби просто поговорити, даже не по душам.

Всі мої друзі віддалилися від мене під час моєї депресії(діагностував психіатр), та зараз коли я вийшла в ремісію, та хочу знову від'єднати зв'язок, вони навпаки ніби роблять все, аби цього не сталось.

У мене є тільки 3 друга.

З одною дівчинкою ми спілкуємося 14 років, зараз вона ходить з іншою компанією, і мене зовсім ніби забула. До депресії, коли ми прогулювалися тільки вдвоє, вона шукала когось ще, аби не бути самими. Коли я зараз кажу що мені не хватає спілкування, вона згодна зі мною. Але більше нічого не стається. Ми не виходимо разом, не дзвонимо, та не переписуємось

Мій друг весь в навчанні (навчається в медичному), та коли я пропоную погуляти в вільний час, він каже що в нього не виходить, але в тот самий час, може вийти з іншою компанією

Моя 3 подруга - інтернет. Спілкуємося 3 роки, і бачились вже. З нею ми сильно віддалилися один від одного, спілкуємося даже не так сухо, як в перший день спілкування.

З школою ще гірше. Я закінчую 11 клас, тому мені ніби має бути всеодно, але ні. В мене була компанія, але ми сильно посварились, та вони вигнали мене. Зараз в нас чудові відносини, але за межею школи, ми ніхто. Також були люди, з якими я навчальний рік ходила разом, але зараз вони гуляють, збираються разом, а про мене забули.

В школі часто на мене задивлялись дивно, адже я хотіла зі всіма мати гарні відносини, а вони в тот час всі друг друга обговорювали. Про мене часто кажуть що я комфортна та щира людина, що зі мною можна все обсудити, що я особистий психолог. Це дійсно приємно.

Приємно бачити що мене кличуть кудись на важливу зустріч, типу день народження, і то не завжди. Але хотілося би бути і потрібною в звичайні моменти життя..

Можливо я щось роблю не так? Але ніби якщо я приємна людина, то до мене мають тягнутися.. Так само як і я до людей

Дякую що вислухали, або прочитали. Буду рада якійсь пораді. Але не щось на кшталт "Ще найдеш своїх людей". Я чую це не перший рік(

Всім привіт. Не знаю чи дійсно я прийшла сюди за порадами, але впевнена що хочу поділитися своєю історією. Впевнена що я тут не одна така.

В мене є купу людей яких я називаю друзями. Але я постійно відчуваю себе самотньою та одинокою. Проблема в тому, що в мене дійсно немає нікого аби просто поговорити, даже не по душам.

Всі мої друзі віддалилися від мене під час моєї депресії(діагностував психіатр), та зараз коли я вийшла в ремісію, та хочу знову від'єднати зв'язок, вони навпаки ніби роблять все, аби цього не сталось.

У мене є тільки 3 друга.

З одною дівчинкою ми спілкуємося 14 років, зараз вона ходить з іншою компанією, і мене зовсім ніби забула. До депресії, коли ми прогулювалися тільки вдвоє, вона шукала когось ще, аби не бути самими. Коли я зараз кажу що мені не хватає спілкування, вона згодна зі мною. Але більше нічого не стається. Ми не виходимо разом, не дзвонимо, та не переписуємось

Мій друг весь в навчанні (навчається в медичному), та коли я пропоную погуляти в вільний час, він каже що в нього не виходить, але в тот самий час, може вийти з іншою компанією

Моя 3 подруга - інтернет. Спілкуємося 3 роки, і бачились вже. З нею ми сильно віддалилися один від одного, спілкуємося даже не так сухо, як в перший день спілкування.

З школою ще гірше. Я закінчую 11 клас, тому мені ніби має бути всеодно, але ні. В мене була компанія, але ми сильно посварились, та вони вигнали мене. Зараз в нас чудові відносини, але за межею школи, ми ніхто. Також були люди, з якими я навчальний рік ходила разом, але зараз вони гуляють, збираються разом, а про мене забули.

В школі часто на мене задивлялись дивно, адже я хотіла зі всіма мати гарні відносини, а вони в тот час всі друг друга обговорювали. Про мене часто кажуть що я комфортна та щира людина, що зі мною можна все обсудити, що я особистий психолог. Це дійсно приємно. Приємно бачити що мене кличуть кудись на важливу зустріч, типу день народження, і то не завжди. Але хотілося би бути і потрібною в звичайні моменти життя..

Можливо я щось роблю не так? Але ніби якщо я приємна людина, то до мене мають тягнутися.. Так само як і я до людей

Дякую що вислухали, або прочитали. Буду рада якійсь пораді. Але не щось на кшталт "Ще найдеш своїх людей". Я чую це не перший рік(

Доброго дня! Є питання. Хочу написати свою першу книжку, але сюжет може бути важким. Коротко кажучи, я надихнулась піснею Майкла Джексона "little Susie". Сам сюжет заключається в тому, що в маленькому містечку вбили дитину, всі знають хто це був, але мовчать (відсилка на пісню, що ніхто не допоміг їй, та вона була одна). Через декілька років приїжджає її старша сестра в то місто, і починає розшукувати хто вбив її. В кінці дізнається що це був її батько, адже він був в секті, і через те, що йому промили розум повністю, він вбив її.

Скажіть будь ласка, чи нормальний сюжет? Також хочу написати в книжці, що саме Майкл надихнув мене на написання її, але не знаю чи доречно, адже сенс в пісні не про вбивство дитини