Рекордний пасажиропотік на прикордонному переході у Верхньому Ларсі зафіксовано 15 та 16 серпня - щодня виїжджали понад 19 тисяч осіб. А 18 серпня ще більше - понад 20 тисяч. Це відбувається на на тлі чуток про можливу нову хвилю мобілізації цієї осені.

Верхній Ларс - це єдиний сухопутний прикордонний перехід на кордоні Росії із Грузією. Наприкінці вересня 2022 року через мобілізацію десятки тисяч росіян залишали країну. Вони стояли в багатокілометровій пробці по кілька днів.

Джерело

Ну й цитата, яка пов'язана з заголовком: "Росія мобілізує підданих. Україні потрібно мобілізувати громадян"

Доісторичні часи

Дослідники дійшли висновку, що первісні люди часто ходили до вітру в воді (в річку, струмок, озеро), там же й підмивалися. Або просто в хід йшло все що було під рукою: листя, трава, кора дерев.

Стародавній Рим та Греція

В римських громадських вбиральнях використовували терсорій (tersorium) – губку на палці, схожу на сучасний туалетний йорж. Після використання його занурювали в солону воду чи оцет. В одному з листів Сенеки описується самогубство німецького гладіатора, який засунув собі в горло терсорій й задихнувся.

Ще одним популярним девайсом був пессой (pessoi). Його використовували й греки, й римляни. Це округлі камінчики, якими протирали те що треба, а потім промивали. Є навіть давньогрецький вислів: «Трьох каменів достатньо, щоб витерти дупу». Камінці могли носити в спеціальному мішечку.

Китай

Дві тисячі років тому в Китаї були поширені гігієнічні палички, подібні до терсоріїв. Їх виготовляли з дерева, обгорнутого в тканину. Трохи пізніше такі палички почали використовувати і в Японії.

У 6 ст. н. е. вперше в Китаї (та й взагалі в світі) зафіксоване використання туалетного паперу (точніше, просто паперу, але в тих же цілях). У своїх працях вчений на ім'я Єн Чжі-Тхуй зазначав, що коли він використовував старі рукописи для підтирання, то ніколи не брав листи з важливими цитатами чи іменами мудреців. Але ця практика, схоже, існувала й раніше. 

У 851 році арабський торговець писав про китайців:

>«Вони не підмиваються водою, а лише витираються папером»

До кінця 15 сторіччя туалетний папір на основі рису масово вироблявся для китайської імператорської родини. У 1393 році було зафіксовано щорічне виробництво 720 000 аркушів туалетного паперу.

Європа й Америка

Використовували багато чого: воду, листя, мох, суху траву, каміння, осоку, сіно, солому, хутро тварин, морські мушлі, шматки старих гобеленів.

Десь в 15 сторіччі з’явився й папір. Але, на відміну від м’якого китайського, він був шорстким, з трісками та іншим сміттям.

Розвиток видавничої справи у 18 сторіччі почалося використання старих брошур і газет. В американських колоніях, наприклад, підтирання дупи листівкою ворожого табору було методом виявлення зневаги до лоялістів чи прихильників незалежності.

Лорд Честерфілд у листі до свого сина в 1747 році розповідав про чоловіка, який спеціально купував дешеві видання поета Горація, прочитував у туалеті по кілька сторінок, а потім ними ж і підтирався.

Сучасність

Сучасний туалетний папір з’явився у США в 1857 році. Спочатку він продавався пачками по 500 аркушів.

Перші рулони туалетного паперу – США, 1871 рік. До 1889 року вони вже були поширені по всій країні. Але тільки в 1930-х роках почали продавати папір без трісок та іншого сміття.

P.S. Представникам дурки, які дочитали до цього місця, бажаю міцного гомосексуального кохання з вашими партнерами)

What did people do before toilet paper?

What Did We Use Before Toilet Paper?

Toilet Paper Through the Ages

Офіційні постанови Сейму постійно повторювали - кріпак не має права права покидати своє село й припиняти виконувати свої обов’язки перед паном. А тим більше забороняється кудись йти, взявши з собою майно, навіть придбане за свій кошт чи успадковане.

Покарання для втікача

Втікачам погрожували найсуворішими покараннями, зокрема смертю. Але на практиці це було рідкістю – кріпак сам по собі був цінним активом, а пан не хотів його втрачати. Навіть селянин, який скоїв убивство, зазвичай уникав страти. Найчастіше він відбував церковну покуту, платив родині жертви штраф і повертався на панщину.

З втікачами, як правило, поводилися набагато гірше, ніж із сільськими злочинцями. Якщо втечу було зірвано або селянина успішно повертали до маєтку, зазвичай його чекали заходи фізичного впливу.

Злочинця шмагали батогом, а часто на його лобі ставили тавро, щоб його було легше знайти, якщо він знову спробує втекти. Іноді траплялося, що потенційний втікач місяцями працював у кайданах.

Навіть якщо в ході проведення всіх цих заходів селянина калічили, від роботи його це не звільняло. Хто міг працювати, той працював. Для пана не надто сильне каліцтво кріпака було навіть плюсом – селянину було важче втекти, а якісь певні функції в селі він міг виконувати й відповідно приносити зиск.

Колективна відповідальність

Великі штрафи та конфіскації майна накладалися не лише на втікачів, а й на тих, хто не хотів брати участь у його відлові або знав про заплановану втечу та не повідомив про це пана.

Селянин, який пішов далі та активно допомагав родичу чи сусідові втекти, міг очікувати такого ж жорстокого поводження, як і з самим утікачем. 

Суворі санкції також застосовувалися до всього села. Якщо один кріпак втікав, його обов’язки розподілялися між іншими членами громади. Це мало заохотити взаємний контроль та змусити село охочіше співпрацювати з паном, а до втікачів ставитися негативно.

Tak karano chłopów pańszczyźnianych, którzy ośmielili się uciec. Zbiegostwo było zbrodnią gorszą od morderstwa

Синдром камери смертників – це  психологічний розлад, який можуть переживати ув'язнені, засуджені до смертної кари, коли їх поміщають в тривалу ізоляцію з постійним очікуванням смерті. Роки невизначеності можуть призвести до різкого погіршення психічного та фізичного стану, посилюючи схильність до самогубства.

Європейський суд з прав людини визнав, що тривале ув'язнення в камері смертників є жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність людини.

Умови перебування в камерах смертників по всьому світу різняться, але загалом є досить суворими. Іноді в'язні, які проводять десятиліття в камері, знаходяться в одиночних приміщеннях і майже не контактують з іншими людьми, не можуть брати участь в програмах з освіти та працевлаштування. Критики такого підходу до ув’язнення стверджують, що тривала ізоляція та невизначеність щодо долі є формою психологічного насильства.

Ув'язнені, засуджені до смертної кари в США, зазвичай чекають на страту понад 10 років, але для багатьох це набагато довше. Додаткову напругу викликає невизначеність – в’язень розуміє, що страта неминуча, але не знає, коли саме вона відбудеться.

Дослідження показало, що рівень самогубств серед ув'язнених у США, засуджених до смертної кари, становив 113 на 100 000 за період 1976–1999 років. Це приблизно в 10 разів перевищує рівень самогубств у Сполучених Штатах загалом і приблизно в 6 разів перевищує середній рівень самогубств серед в’язнів.

P.S. Розглядаємо це питання не з точки зору справедливості покарання для тих, хто потрапив у камеру смертників, а розглядаємо це як приклад впливу на психіку тривалої ізоляції та невизначеності щодо майбутнього.

Death Row Phenomenon: The psychological impact of living in the shadow of execution

Death row phenomenon

>Західні чиновники та аналітики очікують, що війна стане більш руйнівною.

>Путін заявив, що Росія повинна щонайменше отримати повний контроль над Донбасом на сході України. Якщо росіяни не зможуть зробити це до осені 2027 року, кажуть чиновники та аналітики, переговори будуть більш імовірними.

>Європейські дипломати працюють над форматом майбутніх переговорів щодо захисту європейських інтересів, які очолять Франція, Німеччина та Велика Британія.

>Вони хочуть переконатися, що Вашингтон і Москва не укладуть жодної угоди без їхніх думок.

P.S. Треба триматися заради всього цивілізованого світу!

Wary of Trump, Europe Seeks Role in Any Russia-Ukraine Talks

"2023-й має бути й обовʼязково буде роком нашої перемоги!", - зазначив Зеленський.

Після поразки у 1870 році Парагвай втратив 90% чоловічого населення, країна лежала в руїнах, сільське господарство було знищене, а країни-переможниці вимагали репарацій. Нова влада Парагваю звернулася до британських банкірів, щоб отримати гроші на відновлення та виплату перших контрибуцій. Було укладено договори на отримання близько 2,4 млн фунтів (в тодішніх грошах).

Через не надто вигідні умови кредитування, корупцію й різні махінації посередників в бюджет Парагваю дійшла лише частина цієї суми, хоча розраховуватися потрібно було за все.

Уже за кілька років зруйнована війною економіка Парагваю не змогла виплачувати навіть відсотки за англійськими кредитами (а ще ж були й репарації). Британські кредитори вирішили звернути увагу на землю. У 1885 році уряд Парагваю під зовнішнім тиском ухвалив закон про розпродаж державних земель. Британська Англо-Парагвайська Земельна Компанія отримала у власність мільйони гектарів рахунок погашення боргу.

Державна земля, яка раніше безкоштовно належала місцевим селянам, перейшла під контроль іноземних корпорацій. Парагвай став країною з найвищим у світі рівнем нерівності розподілу землі. Загалом 32 фірми придбали понад 16 млн гектарів (40% території Парагваю). Один іспанський бізнесмен, Карлос Касадо, придбав сім мільйонів гектарів – територію, більшу за Республіку Ірландія.

Національна залізниця та митні збори (основне джерело доходу) також були віддані під контроль іноземного капіталу для виплат за воєнними боргами.

Протягом наступних десятиліть Парагвай втратив можливість проводити незалежну політику. Будь-які спроби реформ чи захисту прав місцевих робітників блокувалися іноземними державами під приводом захисту приватних інвестицій.

Якщо до війни Парагвай мав диверсифіковану виробничу базу, то після війни країна перетворилася в першу чергу на постачальника дешевої сировини для міжнародного ринку. Так воно якось і пішло далі – диктатори, корупція, політичні вбивства… Цікаво, що особливістю Парагваю до війни була повна відсутність зовнішніх боргів.

Ще однією великою проблемою Парагваю навіть сьогодні є незаконна вирубка лісів. Протягом останніх 15 років щодня вирубувалося в середньому приблизно 1200 футбольних полів (якщо це європейський футбол, то виходить десь 856 гектарів). Цей ліс майже повсюдно замінили скотарські ферми, де виробляють яловичину та шкіру на експорт. ЄС є найбільшим споживачем парагвайської шкіри, причому лише Італія імпортує майже 2/3 від загального обсягу експорту.

Paraguay's Looted Lands

>"Ми вже здобули статус кандидата – потужно працювали над цим навіть під час війни… Країна обрала шлях у Євросоюз. Сумнівів немає, що впродовж двох-трьох років ми отримаємо членство у Європейському Союзі. Принаймні ми чітко йдемо – і законодавчо, і в діалозі з нашими партнерами. І більшість країн ЄС нас уже там бачать"

Президент України

>— Можу сказати, що цей час уже наближається. Наша розвідка працює бездоганно. Ми знаємо з математичною похибкою кількість ракет, які залишилися на території Російської Федерації. Йдеться саме про високоточні ракети, які для нас мають найбільший клопіт.

>Щодо інших, радянських зразків, наприклад, С-300. Там ще трошки є, але вже набагато менше, ніж це було на 24 лютого. Країна-терорист, країна-агресор Російська Федерація з кожним днем стає дедалі слабшою, слабшою і ще раз слабшою.

Уже наближається час, коли в Росії закінчаться високоточні ракети

Не будь егоїстом!

Кількість багатодітних сімей в Україні: скільки батьків виховують трьох і більше дітей

>"Це буде важкий етап. Ми маємо пережити цю зиму. Я не хочу говорити ефемерними цифрами, просто якимись словами. Я говорю про конкретику. Це — найскладніша зима, яка буде в усьому світі. Це 90 днів, які стануть випробуванням нашої віри у перемогу"

>"Росія робить усе, щоб за 90 днів цієї зими зламати спротив України, спротив Європи і спротив світу, бо це те, на що Росія сподівається. Це її останній аргумент. Останній — я в цьому впевнений"

>"Попереду 90 днів, які вирішать більше, ніж 30 років незалежності України. 90 днів, які вирішать більше, ніж всі роки існування Європейського Союзу. Зима визначить наше майбутнє, і якими є ризики"

>"Дуже важливо не допустити дезінформаційних кроків Росії, а отже треба ще більше координації, жорсткості, тиску на Росію"

>"Зима буде важкою для всіх. Від Латвії і Польщі до Британії і Сполучених Штатів. Війна — це війна. Вона у світі. Зима буде важкою. Але ми можемо зробити так, що ця зима стане найважчою саме для Росії. Для того, хто відповідальний за всі створені проблеми — воєнні, соціальні, цінові проблеми, енергетичні та багато інших. Ми можемо зробити так, що після цих 90 днів шлях до нашої перемоги стане чіткішим"

"90 днів, які стануть випробуванням": Зеленський попередив, що зима буде вирішальною для незалежності

Отже – в 1914 році Італія входила в Троїстий союз з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Але коли війна почалася, Італія в неї не вступила, пояснюючи це тим, що союз оборонний, а австрійці були агресорами.

Паралельно італійці вели переговори з Антантою, щоб подивитися, хто запропонує цікавіші умови. Звісно ж, найгарніші обіцянки зуміли дати британці з французами (землі Австро-Угорщини (Трентіно, Південний Тіроль, Трієст, Істрія, частина Далмації), протекторат над портом Вльора в Албанії та частина володінь Османської імперії). Сподіваючись на швидке та переможне закінчення війни, Італія підписала 26 квітня 1915 року таємний Лондонський договір, зобов’язавшись воювати проти своїх вже не союзників. Цікаво, що деякі з обіцяних Італії територій британці паралельно обіцяли й Сербії.

Прем’єр-міністр Італії Антоніо Саландра використовував термін «священний егоїзм» (sacro egoismo) – мовляв, колишні зобов’язання не мають значення, важлива лише вигода для держави.

23 травня 1915 року Італія оголосила війну Австро-Угорщині. Імператор Франц Йосиф I назвав це «зрадою, якій немає рівних в історії».

Швидко не вийшло. Італія воювала до 1918 року (хоча спочатку розраховувала на кілька місяців), втратила вбитими до 700 000 людей, ще сотні тисяч зникли безвісти й потрапили в полон.

Після війни на Паризькій мирній конференцій президент США Вудро Вільсон критикував Лондонський договір, оскільки він суперечив принципу самовизначення народів. Незважаючи на протести Італії, британці та французи підтримали позицію США, і частина їхніх обіцянок, даних в 1915 році, була скасована.

В Італії це назвали «скаліченою перемогою» (vittoria mutilata), а розчарування союзниками та великі втрати у війні посприяли становленню фашизму.

На фото: території, обіцяні Італії (темно-зеленим позначені території Італії перед підписанням Лондонського договору)

Treaty of London (1915)

Antonio Salandra

Mutilated victory

1. Гідність.
2. Єдність.

>"Нам потрібно готуватися до зими. Я також сподіваюся, що вона стане останньою в цій війні. Але ми повинні пройти її гідно та зберегти єдність. Саме це є тим, що здатне нас врятувати. Якщо ж допустити розкол, наслідки можуть бути дуже серйозними"

Congiarium

Роздача імператором чи консулом подарунків громадянам. Це могли бути продукти харчування (найчастіше оливкова олія, зерно та вино) чи гроші. Роздачу приурочували до якоїсь події, наприклад день народження правителя чи перемога в битві.

Імператор Тиберій одного разу роздав кожному громадянину по 72,5 денаріїв (300 сестерціїв). Калігула двічі роздавав таку ж суму. Нерон роздав по 400 сестерціїв, а Траян – кілька разів по 650 сестерціїв.

Sportula

Роздача подарунків багатими патронами бідним клієнтам (залежними від них громадянами). Кожного ранку клієнти приходити до будинку патрона, де їм видавали гроші (спочатку давали їжу і вино, але пізніше для зручності почали використовувати готівку). В обмін на це клієнт зобов’язувався голосувати за патрона на виборах, не грабувати його під час заворушень, висловлювати підтримку під час публічних виступів патрона і взагалі бути лояльним.

Missilia

Розкидання грошей або спеціальних жетонів (їх можна було потім обміняти на речі відповідно до зображення на жетоні) в натовп під час різних громадських заходів, виходів «у народ», промов тощо. Наприклад, за словами історика Светонія, Калігула любив підніматися на Базиліку Юлія й звідти розкидати монети народу.

А ще бути донативи (роздача грошей від полководця чи імператора солдатам) – популярний метод отримання лояльності військовослужбовців для політичної боротьби.

Congiarium

Sportula

Missilia

>

"Дуже добре знаю НАТО. Років 12, мабуть, особисто займався тим, щоб ми оволоділи стандартами НАТО і слухав кожного року казки про те, що ось-ось-ось ми вступимо в НАТО. Ніколи ми в нього, на жаль, не вступимо!"

Тепер нова тема - будемо вступати в нові союзи, замість слабкого НАТО, яке нам не дуже й треба було, як виявляється. Тим більше, що ці союзи ще будуть колись формуватися, а надія на майбутнє приємніша за розчарування реальністю.

>"Україна… буде прив'язуватися до блоків і союзів, які, мабуть, будуть формуватися. Імовірніше за все, ми будемо вести мову про європейський військовий безпековий блок"

Взагалі нам вже різниці немає, НАТО чи не НАТО, ми й без того впевнено крокуємо до тотальної перемоги на радість усьому цивілізованому світу. Але цікаво, як зараз потроху озвучуються речі, які всім цим людям були відомі від самого початку, але про які потрібно було казати зовсім інше, аби підштовхувати цільову аудиторію в правильному напрямку.

Залужний: 12 років слухав казки про вступ – Україна ніколи не буде в НАТО

Французький соціаліст і переконаний антимілітарист Жан Жорес намагався всіляко запобігти тому, що стало Першою світовою війною. У 1913 році він виступив проти закону про збільшення тривалості обов’язкової служби у війську з 2 до 3 років, організовував загальні страйки у Франції та Німеччині, щоб змусити уряди сісти за стіл переговорів, їздив по різних країнах з виступами проти війни, яка наближалася.

Однак все це виявилося складним завданням, оскільки багато французів прагнули реваншу за поразку своєї країни у франко-прусській війні та повернення втрачених територій. Звичайно ж, дії Жореса викликали у таких людей негативні реакції, що й підтвердилося трохи згодом.

У липні 1914 року Жорес виступив проти візиту президента Пуанкаре до Санкт-Петербурга, назвавши його небезпечним та провокаційним. Жорес називав Пуанкаре «більшим росіянином, ніж сама Росія».

31 липня 1914 року, коли Жорес вечеряв у паризькому кафе «Круасан», 29-річний французький націоналіст Рауль Віллен підійшов до вікна та двічі вистрелив йому в спину. Через 5 хвилин Жорес помер. Наступного дня у Франції було оголошено загальну мобілізацію. Після смерті Жореса значна частина соціалістів доєдналася до «Священного союзу» (єднання усієї нації заради перемоги, на шляху до якої усі суперечки не на часі).

Суд над Вілленом пройшов у 1919 році (протягом усієї війни вбивця знаходився в ув’язненні без вироку). 11 голосами проти 1 присяжні виправдали Віллена. Суддя назвав його вчинок «здійсненим з патріотичних міркувань» і негайно звільнив патріота (під час ув’язнення Віллен писав у листі брату, що «вбив великого зрадника»). Дружину Жана Жореса, як позивача, зобов’язали сплатити усі судові витрати.

Jean Jaurès

>ВІЙНА — ЦЕ МИР

>СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО

>НЕЗНАННЯ — СИЛА

Вперше цей вираз з’явився в газеті The Washington Post у 1911 році:

>«Nor would a wise man, seeing that he was in a hole, go to work and blindly dig it deeper...»

>«Мудра людина, зрозумівши, що опинилася в ямі, не буде бездумно копати її ще глибше»

У Великобританії цей вислів часто називають «першим законом ям Гілі» на честь політика Деніса Гілі, який любив його використовувати.

Вираз використовується як метафора – коли ти опиняєшся у важкому становищі, насамперед потрібно припинити погіршувати ситуацію.

Law of holes