Президент США Дональд Трамп заявив про намір допомогти Росії захистити нафтопереробні заводи від українських безпілотників. За його словами, він уже доручив міністру оборони Піту Гегсету опрацювати можливість передачі Москві американських засобів протиповітряної оборони.

>«Я доручив Піту Гегсету вивчити це питання. Ми хочемо допомогти захистити російські НПЗ. Україна бореться за свободу й демократію, і я продовжую її підтримувати. Але російський дизель потрібен усьому світу. Ми не можемо дозволити, щоб його постачання опинилося під загрозою»

За попередніми даними, йдеться про можливу передачу Росії переносних зенітних ракетних комплексів FIM-92 Stinger. Розглядатимуть передусім старі системи, які американські військові невдовзі мали б списати.

Президент США наголосив:

>«Це чудова угода для Америки. Ми позбуваємося застарілого обладнання, заощаджуємо на утилізації та водночас допомагаємо стабілізувати світовий енергетичний ринок»

Джерело

В американській англійській вислів «million-dollar wound» означає тип поранення, отриманого в бою, яке є достатньо серйозним, щоб солдата відправили з фронту, але не є смертельним і не призводить до постійного каліцтва.

У своїх мемуарах часів Другої світової війни «With the Old Breed» Юджин Следж писав:

>На мою велику радість, я побачив друга, з яким розмовляв минулої ночі. Він мав тріумфальний вираз обличчя, щиро потиснув мені руку та посміхнувся, коли санітари несли його на носилках із закривавленою пов'язкою на нозі. Бог чи випадок – залежно від віри – зберегли його життя та зняли з нього тягар подальшого страху та жаху в бою, нагородивши його «пораненням на мільйон доларів». Він виконав свій обов'язок, і війна для нього закінчилася. Він страждав, але йому пощастило. Багатьом іншим не так пощастило за останні кілька днів.

У своїх посмертно опублікованих мемуарах часів Другої світової війни «Parachute Infantry» десантник Девід Кеньйон Вебстер описав, як він був «в захваті» від отримання «поранення на мільйон доларів» у литку, яке вивело його з ладу на кілька тижнів, але не стало остаточним каліцтвом.

У фільмі «Форрест Гамп» головний герой отримує поранення, після якого потрапляє в госпіталь. Через низький рівень інтелекту Гампа він сприймає вираз «рана на мільйон доларів» буквально, кажучи: «Армія, мабуть, залишила ці гроші собі, бо я досі не бачив ні цента з цього мільйона доларів».

В Британії схожим по змісту терміном є «blighty wound», який з’явився в Першу світову війну.

Самозавдані поранення каралися смертю. Загалом 3894 чоловіки британської армії під час Першої світової війни були засуджені за самозавдані поранення. Жодного з цих чоловіків не стратили, але всі вони відбували покарання у в'язниці. Щоб на тілі не було видно слідів пороху (це вказувало на постріл з близької відстані), солдати ставили між гвинтівкою та тілом мішок з піском, банку консервів тощо.

Історик та ветеран Гай Чепмен писав про чоловіка зі свого батальйону:

>Куля, навмисно випущена в ногу, була єдиним виходом. Можливо, ті, хто називає цю людину боягузом, зважать на відчай, до якого він дійшов, приставивши гвинтівку до ноги. Сподіваюся, що вирок військово-польового трибуналу буде легким.

Деякі солдати не обмежувалися пораненням. Звичайним методом самогубства було прикласти дуло гвинтівки Лі-Енфілд до голови та натиснути на курок голим великим пальцем ноги. У деяких випадках солдати просто підіймалися над окопом і давали ворожому снайперу себе підстрелити. 

Джерело

Джерело

Лідер національного спротиву Володимир Олександрович Зеленський особисто зателефонував представникам компанії Fire Point, щоб пришвидшити розробку вітчизняної балістики та відповідно наблизити Перемогу.

Про це Президент розповів в інтерв'ю Reuters:

>"Я запитав їх: де моя FP-9? Нам потрібна FP-9. І FP-9 буде готова цієї осені, я впевнений"

Тримаймо стрій! Перемога близько

Джерело

Про це Президент сказав під час історичної події - підписання декларації про 100-річне партнерство з Канадою:

>Я думаю, що всі нормальні люди вважають надію дуже важливою. І післязавтра, завтра день настане, коли у нас буде мир. І, звичайно, всі ми хочемо жити й сподіваємося, що будемо жити у нашій мирній країні, чудовій країні, з чудовою природою, з теплими людьми. І всі люди, які поїхали за кордон, повернуться. Ми сподіваємося, що наші солдати, військовослужбовці, наші героїчні люди повернуться додому і війна припиниться

Обидва лідери підкреслили важливість продовження реформ в Україні на шляху до повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО.

На фото: пан Президент підписує декларацію про 100-річне партнерство з Канадою. Поруч з Володимиром Олександровичем за столом - прем'єр-міністр Канади Марк Карні

Джерело

Джерело

Тримаймо стрій!

Ну добре, остання картинка не дуже свіжа, але ж від цього не менш актуальна.

>Кажуть, що рабство – це зло. Але це не зло. Навпаки, я вважаю його найбільшим з усіх великих благословень, які ласкаве Провидіння дарує нашому славному краю. Я виріс серед рабів і можу сказати, що вони мають усі підстави бути щасливими. Вони виконують легкі завдання, добре одягнені, добре нагодовані – набагато краще, ніж вільні робітники будь-якої країни світу. Панове, я вірю, що рабство, регульоване таким чином, як наше, створює найкращу організацію суспільства, яка коли-небудь існувала на землі.

Це була цитата з промови конгресмена Джеймса Генрі Хаммонда з Південної Кароліни, яку він виголосив у Конгресі 1 лютого 1836 року. Ці та подібні виступи були відповіддю на посилення критики рабства, а Хаммонд – одним з тих, хто пропагував користь рабства для всієї країни, а зокрема й для самих рабів.  

Джон Калхун, сьомий віце-президент Сполучених Штатів, писав про переваги життя рабів порівняно з вільними робітниками:

• На Півночі бідняки фактично є невільниками. Вони важко працюють, мало заробляють, живуть в поганих умовах, а на старість опиняються на вулиці чи в притулку, нікому не потрібні.
• На Півдні раб оточений турботою власника. Він має одяг, їжу, дах над головою, працю (причому працює легше в порівнянні з робітником Півночі), йому не потрібно турбуватися про завтрашній день. Хворі, старі та немічні раби лишаються під опікою господаря, в оточенні друзів та родичів.

Також прихильники концепції рабства як позитивного блага не забували й про користь для всього суспільства. Губернатор Південної Кароліни Стівен Д. Міллер казав:

>Рабство не є національним злом. Навпаки, це національне благо. Сільськогосподарське багатство країни знаходиться в тих штатах, де є раби, і значна частина доходів уряду походить від продуктів рабської праці.

Більшість рабовласників та інтелектуалів Півдня підтримували такі ідеї та стверджували, що інститут рабства «приносив користь як господареві, так і слузі».

Соціальний теоретик Джордж Фітцх'ю писав:

>Обов’язок суспільства – захищати слабких. Але захист неможливий без влади над тими, кого захищають. Отже, обов’язок суспільства – поневолити слабких.

John C. Calhoun and Slavery as a “Positive Good:” What He Said

Pro-slavery ideology in the United States

Від 2023 до 2026

У 1986 році у Великій Британії вислів «to be economical with the truth» (бути економним з правдою) став крилатим. А відбулося це після суду в справі про спроби влади заборонити публікацію мемуарів офіцера розвідки МІ5. Тоді у відповідь на запитання стосовно неправдивості певних листів представник уряду Роберт Армстронг відповів, що це була не брехня, а економія правди.

Схоже формулювання використовував у 1992 році британський міністр Алан Кларк під час допиту в справі про постачання британцями зброї в Ірак під час ірано-іракської війни, коли його запитували про розбіжності між новими свідченнями та попередніми заявами.

Але взагалі цей вислів старіший. У 1796 році англійський письменник, філософ та політик Едмунд Берк писав:

>Брехня й омана неприпустимі за жодних обставин. Але, як і з усіма чеснотами, з правдою потрібно знати міру. Ця стриманість, коли людина економить правду, дозволяє їй говорити правду довше.

А Марк Твен в дорожніх нотатках «Following the Equator» радив:

>Правда – це найцінніше, що в нас є. Давайте економити її.

Джерело

Доісторичні часи

Дослідники дійшли висновку, що первісні люди часто ходили до вітру в воді (в річку, струмок, озеро), там же й підмивалися. Або просто в хід йшло все що було під рукою: листя, трава, кора дерев.

Стародавній Рим та Греція

В римських громадських вбиральнях використовували терсорій (tersorium) – губку на палці, схожу на сучасний туалетний йорж. Після використання його занурювали в солону воду чи оцет. В одному з листів Сенеки описується самогубство німецького гладіатора, який засунув собі в горло терсорій й задихнувся.

Ще одним популярним девайсом був пессой (pessoi). Його використовували й греки, й римляни. Це округлі камінчики, якими протирали те що треба, а потім промивали. Є навіть давньогрецький вислів: «Трьох каменів достатньо, щоб витерти дупу». Камінці могли носити в спеціальному мішечку.

Китай

Дві тисячі років тому в Китаї були поширені гігієнічні палички, подібні до терсоріїв. Їх виготовляли з дерева, обгорнутого в тканину. Трохи пізніше такі палички почали використовувати і в Японії.

У 6 ст. н. е. вперше в Китаї (та й взагалі в світі) зафіксоване використання туалетного паперу (точніше, просто паперу, але в тих же цілях). У своїх працях вчений на ім'я Єн Чжі-Тхуй зазначав, що коли він використовував старі рукописи для підтирання, то ніколи не брав листи з важливими цитатами чи іменами мудреців. Але ця практика, схоже, існувала й раніше. 

До кінця 15 сторіччя туалетний папір на основі рису масово вироблявся для китайської імператорської родини. У 1393 році було зафіксовано щорічне виробництво 720 000 аркушів туалетного паперу.

Європа й Америка

Використовували багато чого: воду, листя, мох, суху траву, каміння, осоку, сіно, солому, хутро тварин, морські мушлі, шматки старих гобеленів.

Десь в 15 сторіччі з’явився й папір. Але, на відміну від м’якого китайського, він був шорстким, з трісками та іншим сміттям.

Розвиток видавничої справи у 18 сторіччі почалося використання старих брошур і газет. В американських колоніях, наприклад, підтирання дупи листівкою ворожого табору було методом виявлення зневаги до лоялістів чи прихильників незалежності.

Лорд Честерфілд у листі до свого сина в 1747 році розповідав про чоловіка, який спеціально купував дешеві видання поета Горація, прочитував у туалеті по кілька сторінок, а потім ними ж і підтирався.

Сучасність

Сучасний туалетний папір з’явився у США в 1857 році. Спочатку він продавався пачками по 500 аркушів.

Перші рулони туалетного паперу – США, 1871 рік. До 1889 року вони вже були поширені по всій країні. Але тільки в 1930-х роках почали продавати папір без трісок та іншого сміття.

What did people do before toilet paper?

What Did We Use Before Toilet Paper?

Toilet Paper Through the Ages

Чисто теоретично - якщо раптом що, то треба ж якось пристосовуватися до нових обставин. Чим збираєтеся заробляти гроші? Може в мандрівні воїни підете, чи картоплю вирощуватимете, бандитом станете чи ще щось?

Я то може спробую піти в придворні сраколизи до якогось вождя клану, якщо в такому буде потреба. Оспівуватиму його подвиги, а він даватиме мені протекцію. Хоча звісно є ризики щось не те ляпнути, але чимось же треба заробляти.

1923 рік, в Німеччині дика гіперінфляція, зарплати не встигають за цінами. Особливо важко у великих містах, де немає городів. Містяни активно міняють на їжу прикраси, столове срібло, килими, картини й інші предмети, які раніше точно б не віддали за мішок борошна чи шматок сала.

Набувають популярності так звані «потяги хом’яків», коли люди з міст масово їдуть залізницею в села, де пробують щось виміняти. Паперові гроші можна навіть не пропонувати, вони нікому не треба. В кого ж речей на обмін немає, або ж він не хоче з ними розлучатися, той краде. Особливо популярна картопля, оскільки її є відносно багато і її можна довго зберігати.

І ось наприкінці жовтня 1923 року все більше людей з Кельну приїздить в громаду Оверат. Починаються масові грабежі. Цитата з газети Mucher Tageblatt від 31 жовтня 1923 року:

>«У неділю наплив мародерів у район Оверата та Маріаліндена був надзвичайно сильним. Багато ферм і будинків були повністю пограбовані. Забирали не лише картоплю, а й зерно та птицю, яку забивали кийками та пхали в мішки»

На залізничній станції Оверат деякі торговці встановили кіоски, купуючи картоплю у мародерів, щоб продавати її за високими цінами в місті.

Мешканці Оверата зверталися до британсько-французької окупаційної влади та до поліції по допомогу, але її не отримали. 26 жовтня фермери з кийками, вилами та ціпами вийшли до залізничної станції назустріч потягу. Була велика бійка. Церковні дзвони в селі дзвонили, скликаючи сусідів на допомогу. Містяни прорвали оборону, набрали картоплі й поїхали назад.

29 жовтня фермери разом з місцевими шахтарями вже мали кілька гвинтівок. Вони зупинили потяг за одну станцію до Оверата і наказали машиністу їхали в Кельн. Знову була бійка з пасажирами, в якій загинуло від 2 до 4 людей.

На початку листопада 1923 року французькі окупаційні війська відреагували та відправили до Оверата 1500 колоніальних солдатів для охорони полів. Також на початку листопада 1923 року залізничне сполучення між Кельном та Овератом було тимчасово призупинено. Але ситуація нормалізувалася лише після введення рентної марки у листопаді 1923 року, коли інфляція зупинилася, а ситуація з продовольством потроху стабілізувалася.

Джерело

Джерело

Початок

У перші століття Республіки давньоримська армія базувалася на примусовому рекрутському наборі. За потреби кожен громадянин, який відповідав майновому цензу (зброю та спорядження потрібно було купувати за свій рахунок) залучався до військової служби.

Основною масою ополченців були селяни, які володіли дрібними та середніми фермами. Через тривалий відрив від роботи вони поступово все більше розорялися, потрапляли в борги. В армії тоді не платили взагалі, можна було тільки отримати військову здобич в разі перемоги. До кінця V століття до н. е. солдатам вже почали платити.

Реформа Гая Марія

У 104 році до н.е. були проведені великі реформи Гая Марія – через критичне зменшення кількості громадян, які відповідали майновому цензу (міську бідноту в армію взагалі не брали) і відповідно могли були призвані. Тепер кожен бажаючий міг добровільно вступити до легіонів, без врахування майнового стану. Держава забезпечувала солдатів зброєю, їжею, житлом і невеликою платнею. При цьому військовий обов'язок не був повністю скасований.

Все більше грошей

У 6 році н. е. перший римський імператор Август заснував військову скарбницю (Aerarium Militare), яка передбачала виплату вихідної допомоги (praemia) тим, хто звільнявся зі служби. Ця модель мала на меті запобігти участі збіднілих ветеранів у різних змовах та переворотах.

Тодішні річні зарплати:

• Піхотинець – 900 сестерціїв.
• Кавалерист – 1050 сестерціїв.
• Центуріон – 12 000 сестерціїв.
• Приміпіл (топ-центуріон легіону) – 54 000 сестерціїв.
• Піхотинець допоміжних військ (ауксилії) – 750 сестерціїв.
• Кавалерист допоміжних військ – 900 сестерціїв.

Річну платню видавали трьома частинами.

У 84 році н. е. імператор Доміціан збільшив платню легіонерів на третину. В результаті піхотинець отримував 1200 сестерціїв, кавалерист – 1400, центуріон 18 000, а приміпіл - 72 000.

У 197 році н. е. імператор Север збільшив платню вдвічі. У 212 році імператор Каракалла – ще на 50%. У 235 році – імператор Максимін Фракійський ще на 100%.

Робилося це як з метою зберегти привабливість військової служби, так і через інфляцію.

Що можна було купити за ці гроші?

Кілька прикладів цін приблизно з 80 року н. е:

• 1 кг хліба – 0,5 сестерція.
• 1 л дешевого вина – 1 сестерцій.
• 1 л якісного вина – 4 сестерції.
• Туніка – 15 сестерціїв.
• Мул – 520 сестерціїв.
• Раб – від 1200 до 2500 сестерціїв.

Особистий лікар імператора Калігули (правив у 37-41 роках н. е.) щорічно отримував 500 000 сестерціїв.

Джерело

За часів імперії Стародавній Рим утримував сотні тисяч легіонерів. У той час це були переважно добровольці, яких приваблювала висока платня та перспектива забезпеченої пенсії.

Починаючи з I століття нашої ери, новобранці, які вступали до легіонів, підписували контракти на 25 років. Це стосувалося як піхоти, так і кавалерії. Преторіанці (еліта) могли підписати контракт на 16 років.

Три форми звільнення зі служби

Missio causaria

Вихід на пенсію через хворобу чи серйозне поранення. Солдата оглядала медична комісія, яка й визначала, чи є легіонер придатним. Як правило, до таких ветеранів громадськість ставилася з повагою, навіть якщо вони служили недовго.

Missio ignominiosa

Звільнення з дисциплінарних причин. Згідно із законом, таким легіонерам заборонялося селитися в імперській столиці. Крім того, їм була заборонена будь-яка кар'єра на державній службі.

Missio honesta

Почесне звільнення після закінчення контракту. Стосувалося приблизно половини усіх легіонерів – інші або гинули, або звільнялися одним з попередніх способів. Тільки такі ветерани могли розраховувати на вихідну допомогу.

Що отримував ветеран?

У I ст. н.е. звичайним легіонерам видавали 12 000 сестерціїв. Преторіанці отримували 20 000. Це була досить значна сума, але не так щоб і дуже велика – раб тоді коштував від 1200 до 2500 сестерціїв.

Ауксилії (солдати допоміжних військ), яких набирали в провінціях і які не були громадянами, ставали ними після завершення військової служби.

Статус ветерана підтверджувався спеціальним бронзовим дипломом. Його видавали тільки ауксиліям і преторіанцям, а звичайні легіонери отримували подібний документ з зазначенням членства в певному підрозділі та факту звільнення з нього.

В часи активного розширення імперії ветеранам могли давати землю на завойованих провінціях. Там вони могли оселитися і завести сім’ю (під час служби одружуватися було заборонено). Часто колишні солдати створювали невеликі села поблизу військових таборів, одружувалися з місцевими жінками. Хтось повертався на батьківщину. Особливо не любили осідати в чужих місцях єгиптяни.

Також ветерани були звільнені від деяких покарань і виконання ряду громадських обов’язків.

Джерело

В феодальній системі васал отримував від сеньйора шматок землі у володіння (лен), а взамін повинен був ходити воювати за того ж сеньйора.

І ось уявіть, що ви англійський король, у вас є багато таких лицарів, і кожен раз перед війною ви повинні їх зібрати. А вони приходять ще й не самі, а зі своїми солдатами (яких теж повинні утримувати за доходи з лену). Все це досить довго й незручно – доки отримають листи, доки приїдуть і так далі.

І в цей же час по країні (та й взагалі по Європі) ходить повно найманців. Їх можна зібрати швидше й простіше, але треба гроші.

Так придумали скутагій («scutagium», або «scutage»). Це система, в якій лицар платив королю податок за право не воювати, при цьому не втрачаючи лен. Вперше в Англії згадується в 1100 році, хоча був поширений і в деяких інших країнах. Спочатку скутагій ввели для церков і монастирів (ті теж мали надавати королю людей для війни, бо мали у володінні землю), а потім поширили і на лицарів. При цьому за королем лишалося право вибрати – викликати конкретного васала в похід чи взяти грошима.

Спочатку це було зручно для всіх – платиш податок і відпочиваєш в замку, їздиш на бенкети, полювання, живеш життя. Потім навколо скутагія почалися різні суперечки – королі намагалися збільшувати податок, благородні лицарі впиралися. В кінцевому результаті перейшли на іншу систему – гроші на війну почали виділяти з бюджету після узгодження парламентом.

Scutage

scutage

Стратегія війни на виснаження генерала Вільяма Вестерморленда виставляла на перший план не захоплення території, а знищення живої сили ворога. За словами історика Крістіана Аппі, це було основним показником прогресу. Теорія полягала в тому, що Північний В’єтнам в кінцевому результаті не зможе компенсувати втрати, виснажиться і програє.

Через необхідність давати високі цифри у звітах траплялися випадки завищення втрат ворога. Опитування 1977 року, проведене серед 173 генералів, які служили у В'єтнамі, показало, що 61% респондентів вважали кількість вказаних у звітах ворожих втрат значно перебільшеною.

Невідповідності особливо були помітні при підрахунку зібраної на полі бою зброї. Так, дослідник Алекс Дж. Белламі писав, що після операції Speedy Express було вказано 10 000 втрат ворога, але при цьому знайшли 748 одиниць зброї.

Колишній офіцер морської піхоти, а згодом журналіст Філіп Капуто у книзі A Rumor of War писав:

>«Стратегія виснаження генерала Вестморленда мала важливий вплив на нашу поведінку. Нашою місією було не завойовувати територію чи захоплювати позиції, а просто вбивати комуністів. Перемога означала велику кількість жертв, поразка – низький коефіцієнт убивств, війна – питання арифметики. Тиск на командирів підрозділів, щоб ті видавали трупи ворога, був величезним, і вони, у свою чергу, повідомляли про це підлеглим»

Молодші офіцери, опитані в рамках дослідження 1970 року «Study on Military Professionalism», розповідали, що після бою їм наказували перераховувати тіла противника доти, доки вони не відповідатимуть потрібним показникам.

Один командир роти розповідав, що під час битви при Дак То вони втратили 78 бійців, а пізніше знайшли 10 трупів ворога. Тоді командування просто вказало в офіційному звіті цифру 475 замість 10.

Втім, деякі пізніші дослідження показують, що загалом похибка в підрахунку втрат ворога була не такою й великою, на рівні 15-20%. Ключова проблема полягала в іншому – сама стратегія неправильно оцінила об’єм втрат, на який був готовий йти Північний В’єтнам, і на його можливості поповнення особового складу.

Vietnam War body count controversy

A Vicious Entanglement, Part V: The Body Count Myth

Перший сучасний туалетний папір з’явився у США в 1857 році (запатентований Джозефом Гаєтті). Продавали його пачками по 500 листів. 1 пачка коштувала 50 центів. Сьогодні той $1 це приблизно $37,5. Або 50 центів = $18,75. Тому пачку того самого паперу можна було б купити за 835 грн.

Розміри листів у патенті не були стандартизовані. Уявимо, що вони мали ширину 9 см, як у багатьох сучасних виробників (у т.ч. й в нашого відомого виробника). 65 м = 722 квадратних листи розміром 9х9 см. Значить в 1 сучасному рулоні є 1,44 пачки того самого паперу. Відповідно 1 сучасний рулон по ціні першого американського туалетного паперу мав би коштувати 578 грн.

І ще варто врахувати, що перший туалетний папір Джозефа Гаєтті просочувався розчином з соком алое, позиціонувався як засіб для профілактики геморою, а на кожному листі був водяний знак. Що теж додає ціни.

The History of Things